ЮРИДИЧНЕ БЮРО

«Ксенія Гольдарб і партнери»

«Для нас не важливо, на чиєму

боці сила, - важливо лише те,

на чиїй стороні право»

Адреса, Телефон:

м. Київ, вул. О. Пчілки, буд. 5, офіс 271,

каб. №2 (3 поверх)

044 223-51-75

095 704-38-55

094 823-38-75

 

Режим роботи:

понеділок - п'ятниця 9.00-18.00

субота та неділя - 

за попереднім записом

Для юридичних осіб:

для фізичних осіб:

ЗМІСТ

КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ

Кодекс введено в дію з 1 червня 1972 року

Законом Української РСР

від 10 грудня 1971 року N 322-VIII

Із змінами і доповненнями, внесеними

указами Президії Верховної Ради Української РСР

від 18 вересня 1973 року N 2048-VIII, ВВР, 1973 р., N 40, ст. 343,

від 5 червня 1975 року N 3866-VIII, ВВР, 1975 р., N 24, ст. 296,

від 24 грудня 1976 року N 1616-IX, ВВР, 1977 р., N 1, ст. 4,

від 17 січня 1980 року N 5584-IX, ВВР, 1980 р., N 5, ст. 81,

від 29 липня 1981 року N 2240-X, ВВР, 1981 р., N 32, ст. 513,

від 30 грудня 1981 року N 2957-X, ВВР, 1982 р., N 2, ст. 23,

від 24 січня 1983 року N 4617-X, ВВР, 1983 р., N 6, ст. 87,

від 21 грудня 1983 року N 6237-X, ВВР, 1984 р., N 1, ст. 3,

від 27 лютого 1985 року N 8474-X, ВВР, 1985 р., N 11, ст. 205,

від 27 червня 1986 року N 2444-XI, ВВР, 1986 р., N 27, ст. 539,

від 10 лютого 1987 року N 3546-XI, ВВР, 1987 р., N 8, ст. 149,

від 3 вересня 1987 року N 4534-XI, ВВР, 1987 р., N 37, ст. 715,

від 30 жовтня 1987 року N 4841-XI, ВВР, 1987 р., N 45, ст. 904,

від 27 травня 1988 року N 5938-XI, ВВР, 1988 р., N 23, ст. 556,

від 19 травня 1989 року N 7543-XI, ВВР, 1989 р., N 22, ст. 235,

від 14 травня 1990 року N 9280-XI, ВВР, 1990 р., N 22, ст. 367,

законами Української РСР

від 20 березня 1991 року N 871-XII, ВВР, 1991 р., N 23, ст. 267,

від 18 червня 1991 року N 1205-XII, ВВР, 1991 р., N 30, ст. 382,

Постановою Верховної Ради Української РСР

від 4 липня 1991 року N 1292-XII, ВВР, 1991 р., N 36, ст. 474,

законами України

від 4 січня 1992 року N 2032-XII, ВВР, 1992 р., N 17, ст. 209,

від 18 лютого 1992 року N 2134-XII, ВВР, 992 р., N 22, ст. 302,

від 5 червня 1992 року N 2417-XII, ВВР, 1992 р., N 33, ст. 477,

від 5 червня 1992 року N 2418-XII, ВВР, 1992 р., N 33, ст. 478,

Декретом Кабінету Міністрів України

від 9 грудня 1992 року N 7-92, ВВР, 1993 р., N 5, ст. 34,

Законом України

від 15 грудня 1992 року N 2857-XII, ВВР, 1993 р., N 6, ст. 35,

Декретом Кабінету Міністрів України

від 31 грудня 1992 року N 23-92, ВВР, 1993 р., N 11, ст. 93,

законами України

від 17 листопада 1993 року N 3610-XII, ВВР, 1993 р., N 47, ст. 435,

від 19 листопада 1993 року N 3632-XII, ВВР, 1993 р., N 49, ст. 461,

від 15 грудня 1993 року N 3693-XII, ВВР, 1994 р., N 3, ст. 9,

від 15 грудня 1993 року N 3694-XII, ВВР, 1994 р., N 3, ст. 10,

від 16 грудня 1993 року N 3706-XII, ВВР, 1993 р., N 51, ст. 478,

від 16 грудня 1993 року N 3719-XII, ВВР, 1994 р., N 3, ст. 16,

від 12 липня 1994 року N 92/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 33, ст. 297,

від 19 січня 1995 року N 6/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 5, ст. 30,

від 27 січня 1995 року N 35/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 28, ст. 201,

від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 13, ст. 85,

від 5 липня 1995 року N 263/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 28, ст. 204,

від 28 червня 1996 року N 256/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 30, ст. 143,

від 10 вересня 1996 року N 357/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 45, ст. 229,

від 23 січня 1997 року N 20/97-ВР, ОВУ, 1997 р., число 6, с. 21,

від 19 червня 1997 року N 374/97-ВР, ВВР, 1997 р., N 35, ст. 223,

від 26 грудня 1997 року N 785/97-ВР, ОВУ, 1998 р., N 2, ст. 38,

від 18 вересня 1998 року N 117-XIV, ОВУ, 1998 р., N 40, ст. 1473,

від 8 квітня 1999 року N 576-XIV, ОВУ, 1999 р., N 16, ст. 634,

від 30 червня 1999 року N 784-XIV, ОВУ, 1999 р., N 33, ст. 1699,

від 24 грудня 1999 року N 1356-XIV, ОВУ, 2000 р., N 2, ст. 28,

від 1 лютого 2000 року N 1421-XIV, ОВУ, 2000 р., N 6, ст. 2031,

від 1 червня 2000 року N 1766-III, ОВУ, 2000 р., N 25, ст. 1036,

від 8 червня 2000 року N 1807-III, ОВУ, 2000 р., N 27, ст. 1113,

від 19 жовтня 2000 року N 2056-III, ОВУ, 2000 р., N 46, ст. 1975,

від 11 січня 2001 року N 2213-III, ОВУ, 2001 р., N 8, ст. 309,

від 5 квітня 2001 року N 2343-III, ОВУ, 2001 р., N 17, ст. 718,

від 11 липня 2001 року N 2620-III, ОВУ, 2001 р., N 30, ст. 1354,

від 17 жовтня 2002 року N 184-IV, ОВУ, 2002 р., N 45, ст. 2064,

від 16 січня 2003 року N 429-IV, ОВУ, 2003 р., N 6, ст. 211,

від 6 лютого 2003 року N 487-IV, ОВУ, 2003 р. N   9, ст.  336,

від 6 лютого 2003 року N 490-IV, ОВУ, 2003 р. N   9, ст.  338,

від 20 березня 2003 року N 639-IV, ОВУ, 2003 р., N 16, ст. 698,

від 15 травня 2003 року N 762-IV, ОВУ, 2003 р., N 23, ст. 1021,

від 10 липня 2003 року N 1096-IV, ОВУ, 2003 р., N 32, ст. 1680,

від 11 травня 2004 року N 1703-IV, ОВУ, 2004 р., N 22, ст. 1483,

від 21 жовтня 2004 року N 2103-IV, ОВУ, 2004 р., N 45, ст. 2963,

від 22 жовтня 2004 року N 2128-IV, ОВУ, 2004 р., N 46, ст. 3010,

від 18 листопада 2004 року N 2190-IV, ОВУ, 2004 р., N 50, ст. 3257,

від 3 березня 2005 року N 2454-IV, ОВУ, 2005 р., N 13, ст. 654,

від 20 грудня 2005 року N 3248-IV, ОВУ, 2006 р., N 1, ст. 7,

від 14 грудня 2006 року N 466-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 3,

від 22 грудня 2006 року N 534-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 15,

від 7 лютого 2007 року N 609-V, ОВУ, 2007 р., N 18, ст. 690,

від 11 травня 2007 року N 1014-V, ОВУ, 2007 р., N 44, ст. 1776,

від 28 грудня 2007 року N 107-VI, ОВУ, 2008 р., N 1, ст. 1

(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,

діють по 31 грудня 2008 року,

зміни, внесені пунктом 96 розділу II Закону України

від 28 грудня 2007 року N 107-VI,

визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), 

згідно з Рішенням Конституційного Суду України

від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),

від 15 квітня 2008 року N 274-VI, ОВУ, 2008 р., N 33, ст. 1079,

від 23 вересня 2008 року N 573-VI, ОВУ, 2008 р., N 78, ст. 2598,

від 14 квітня 2009 року N 1254-VI, ОВУ, 2009 р., N 43, ст. 1429,

від 16 квітня 2009 року N 1276-VI, ОВУ, 2009 р., N 33, ст. 1108,

від 19 травня 2009 року N 1343-VI, ОВУ, 2009 р., N 40, ст. 1347,

від 25 червня 2009 року N 1574-VI, ОВУ, 2009 р., N 53, ст. 1831,

від 17 листопада 2009 року N 1724-VI ОВУ, 2009 р., N  97, ст. 3329,

від 21 січня 2010 року N 1837-VI, ОВУ, 2010 р., N 9, ст. 425,

від 10 березня 2010 року N 1959-VI, ОВУ, 2010 р., N 23, ст. 924,

від 18 травня 2010 року N 2266-VI, ОВУ, 2010 р., N  43, ст. 1399,

від 20 травня 2010 року N 2275-VI, ОВУ, 2010 р., N  45, ст. 1444,

від 23 вересня 2010 року N 2559-VI, ОВУ, 2010 р., N  80, ст. 2815,

від 21 грудня 2010 року N 2824-VI, ОВУ, 2011 р., N 2, ст. 96,

від 11 січня 2011 року N 2914-VI, ОВУ, 2011 р., N 8, ст. 365,

від 3 лютого 2011 року N 2978-VI, ОВУ, 2011 р., N 15, ст. 612,

від 19 квітня 2011 року N 3231-VI, ОВУ, 2011 р., N 35, ст. 1429,

від 8 вересня 2011 року N 3720-VI, ОВУ, 2011 р., N 77, ст. 2843,

від 17 травня 2012 року N 4711-VI, ОВУ, 2012 р., N 45, ст. 1731,

від 16 жовтня 2012 року N 5462-VI, ОВУ, 2012 р., N 95, ст. 3846,

від 14 травня 2013 року N 224-VII, ОВУ, 2013 р., N 44, ст. 1568,

від 15 травня 2013 року N 239-VII, ОВУ, 2013 р., N 44, ст. 1569,

від 2 липня 2013 року N 379-VII, ОВУ, 2013 р., N 56, ст. 2013,

від 4 липня 2013 року N 406-VII

 

 

Терміну "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 цього Кодексу, дано офіційне тлумачення

 

 

Рішенням Конституційного Суду України

від 9 липня 1998 року N 12-рп/98

Поняттю "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 431 цього Кодексу,  дано офіційне тлумачення

Рішенням Конституційного Суду України 

від 29 жовтня 1998 року N 14-рп/98


Положенню частини першої статті 233

дано офіційне тлумачення

Рішенням Конституційного Суду України

від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012

(У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники"  згідно із Законом Української РСР від 20 березня 1991 року N 871-XII)

(У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники"  згідно із Законом Української РСР від 20 березня 1991 року N 871-XII)

(У назві та тексті Кодексу слова "Української РСР" замінити словом "України" згідно із Законом України від 18 лютого 1992 року N 2134-XII)

(У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і числах замінено словами "навчальний заклад" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 6 лютого 2003 року N 490-IV)


Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,

від 27.02.85 р. N 8474-X;

у редакції Закону Української

РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

ГлаваI

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI)

Стаття 2. Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. 

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. 

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,

від 27.02.85 р. N 8474-X,

від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття21. Рівність трудових прав громадян України 

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

(Доповнено статтею 2"> 1 згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю. 

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії Верховної Ради

Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР,

від 03.03.2005 р. N 2454-IV)

Стаття 4. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

(У редакції Закону Української

РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Закону України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 5. Виключена.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X;

виключена згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 51. Гарантії забезпечення права громадян на працю 

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

(Доповнено статтею 5"> 1 згідно із

Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 6. Виключена.

(згідно із Законом Української

РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких

категорій працівників

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

(Із змінами і  доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

законами України від 15.12.93 р. N 3694-XII,

від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".

(Із змінами і доповненнями, внесеними

згідно із законами України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР,

від 08.06.2000 р. N 1807-III,

від 21.01.2010 р. N 1837-VI)

Стаття 81. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

(Доповнено статтею 8"> 1 згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 91. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. 

(Доповнено статтею 9"> 1 згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Глава II

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР

(Глава із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X,

від 27.02.85 р. N 8474-X,

від 27.05.88 р. N 5938-XI,

від 19.05.89 р. N 7543-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

у редакції Закону України від 15.12.93 р. N 3693-XII)

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. 

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Стаття 12. Сторони колективного договору

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України

від 05.04.2001 р. N 2343-III,

від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 13. Зміст колективного договору

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 23.01.97 р. N 20/97-ВР,

від 15.04.2008 р. N 274-VI)

Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення колективного договору, відповідальність за його виконання

Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди".

Стаття 15. Реєстрація колективного договору

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 16.10.2012 р. N 5462-VI,

від 02.07.2013 р. N 379-VII)

Стаття 16. Недійсність умов колективного договору

Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Стаття 17. Строк чинності колективного договору

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.

Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір.

У разі реорганізації підприємства, установи, організації колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

У разі зміни власника чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.

У разі ліквідації підприємства, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.

На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію.

Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх працівників

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Стаття 19. Контроль за виконанням колективного договору

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали у порядку, визначеному цим колективним договором.

Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно

із Законом України від 05.04.2001 р. N 2343-III)

Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору

Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітують про його виконання.

Глава III

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 21. Трудовий договір

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. 

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

(терміну "законодавство", що вживається у частині третій статті 21, дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.98 р. N 12-рп/98)


(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР,

від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

у редакції Закону України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 23. Строки трудового договору

Трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. 

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 24. Укладення трудового договору

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом

Президії Верховної Ради Української РСР від 19.05.89 р. N 7543-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 15.12.93 р. N 3694-XII,

від 19.06.97 р. N 374/97-ВР,

від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 241. Реєстрація трудового договору

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

(Доповнено статтею 241 1 згідно із

Законом України від 24.12.99 р. N 1356-XIV;

із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 18.05.2010 р. N 2266-VI,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору

деякі відомості та документи

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 19.06.97 р. N 374/97-ВР,

від 16.04.2009 р. N 1276-VI)

Стаття 251. Обмеження спільної роботи родичів на

підприємстві, в установі, організації

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

(Доповнено статтею 251 1 згідно із

Законом України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР,

від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 28. Результати випробування при прийнятті на роботу

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. 

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Стаття 29. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце 

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом України від 15.12.93 р. N 3694-XII)

Стаття 30. Обов'язок працівника особисто виконувати доручену йому роботу

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Стаття 32. Переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 33. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

У випадках, зазначених у частині другій цієї статті, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.

(У редакції Закону України

від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 34. Тимчасове переведення на іншу роботу в разі простою

Простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

(У редакції Закону України

від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 35. Виключена. 

(згідно із Законом України

від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

Підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

71 1) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

8) підстави, передбачені контрактом.

У випадках, передбачених пунктами 7 і 71 1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,

від 21.12.83 р. N 6237-X,

від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 06.02.2003 р. N 487-IV,

від 17.05.2012 р. N 4711-VI,

від 14.05.2013 р. N 224-VII)

Стаття 37. Виключена.

(згідно із Законом України

від 14.04.2009 р. N 1254-VI)

Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. 

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 17.01.80 р. N 5584-IX,

від 21.12.83 р. N 6237-X,

від 19.05.89 р. N 7543-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 15.12.93 р. N 3694-XII,

від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 39. Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника

Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 391. Продовження дії строкового трудового договору

на невизначений строк

Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

(Доповнено статтею 391 1 згідно із

Законом України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 

11 1) виключено 

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

9) виключено 

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами

Президії Верховної Ради Української РСР від 21.12.83 р. N 6237-X,

від 27.06.86 р. N 2444-XI,

від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 12.07.94 р. N 92/94-ВР,

від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 05.07.95 р. N 263/95-ВР,

від 30.06.99 р. N 784-XIV,

від 24.12.99 р. N 1356-XIV,

від 11.05.2004 р. N 1703-IV,

від 03.02.2011 р. N 2978-VI)

Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

11 1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;

4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" у безпосередньому підпорядкуванні у близької особи.

Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов'язаний розірвати трудовий договір у разі повторного порушення посадовою особою вимог законодавства у сфері ліцензування та з питань видачі документів дозвільного характеру, передбачених статтями 166"> 10, 166"> 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законами України від 19.11.93 р. N 3632-XII,

від 19.01.1995 р. N 6/95-ВР,

від 17.10.2002 р. N 184-IV,

від 22.12.2006 р. N 534-V,

від 08.09.2011 р. N 3720-VI,

від 17.05.2012 р. N 4711-VI,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI,

від 04.07.2013 р. N 406-VII)

Стаття 42. Переважне право на залишення на роботі прививільненні працівників у зв'язку із змінамив організації виробництва і праці

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 19.05.89 р. N 7543-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 16.12.93 р. N 3706-XII,

від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 28.02.95 р. N 75/95-ВР,

від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 421. Переважне право на укладення трудового договору

у разі поворотного прийняття на роботу

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до вивільнення, визначаються колективним договором. 

(Доповнено статтею 421 1 згідно із

Законом України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 43. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X,

від 27.06.86 р. N 2444-XI,

від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 18.02.92 р. N 2134-XII,

від 16.12.93 р. N 3719-XII,

від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 05.04.2001 р. N 2343-III,

від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 431. Розірвання трудового договору з ініціатививласника або уповноваженого ним органу безпопередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках:

ліквідації підприємства, установи, організації;

незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу;

звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;

поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;

звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;

звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян;

звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

(положенню абзацу шостого частини першої статті 431 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 29.10.98 р. N 14-рп/98)


(Доповнено статтею 431 згідно із

Законом України від 18.02.92 р. N 2134-XII;

із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 19.11.93 р. N 3632-XII,

від 16.12.93 р. N 3719-XII,

від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 10.07.2003 р. N 1096-IV,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI,

від 04.07.2013 р. N 406-VII)

Стаття 44. Вихідна допомога

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

  Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законами України від 15.12.93 р. N 3694-XII,

від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 24.12.99 р. N 1356-XIV,

від 11.05.2007 р. N 1014-V;

у редакції Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені пунктом 96 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)


Стаття 45. Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради

Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;

Закону Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

законів України від 19.01.95 р. N 6/95-ВР,

від 05.04.2001 р. N 2343-III;

із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 46. Відсторонення від роботи

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

(У редакції Закону України

від 19.01.95 р. N 6/95-ВР)

Стаття 47. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу  він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X)

Стаття 48. Трудові книжки

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 19.06.97 р. N 374/97-ВР,

від 24.12.99 р. N 1356-XIV,

від 16.01.2003 р. N 429-IV)

Стаття 49. Видача довідки про роботу та заробітну плату

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Глава III-А

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ВИВІЛЬНЮВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

(Доповнено главою ІІІ-А згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI)

Стаття 491. Виключена. 

(Із змінами, внесеними згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

виключена згідно із Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 492. Порядок вивільнення працівників

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. 

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 493. Виключена.

(У редакції Закону Української

РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

виключена згідно із Законом

України від 11.01.2001 р. N 2213-III)

Стаття 494. Зайнятість населення 

Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.

(Доповнено статтею 494 згідно із

Законом України від 20.03.91 р. N 871-XII;

із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 05.04.2001 р. N 2343-III)

Глава IV

РОБОЧИЙ ЧАС

Стаття 50. Норма тривалості робочого часу 

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. 

(Із змінами, внесеними згідно із Законом Української

РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 17.11.93 р. N 3610-XII)

Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. 

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку; 

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. 

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 19.05.89 р. N 7543-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X,

від 27.05.88 р. N 5938-XI;

законами України від 17.11.93 р. N 3610-XII,

від 10.07.2003 р. N 1096-IV,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових і неробочих і вихідних днів

Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;

Законом України від 17.11.93 р. N 3610-XII)

Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51).

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом

Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 55. Заборона роботи в нічний час

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 30.10.87 р. N 4841-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 56. Неповний робочий час

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 30.10.87 р. N 4841-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 57. Початок і закінчення роботи

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Стаття 58. Робота змінами

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Стаття 59. Перерви між змінами

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Стаття 60. Поділ робочого дня на частини

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

Стаття 61. Підсумований облік робочого часу

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;

Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 62. Обмеження надурочних робіт

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X;

Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

(Дію статті припинено на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану (1991 рік - перше півріччя 1993 року) згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 04.07.91 р. N 1292-XII)


Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 30.10.87 р. N 4841-XI;

Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 64. Необхідність одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;

Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

(Дію статті припинено на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану (1991 рік - перше півріччя 1993 року) згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 04.07.91 р. N 1292-XII)


Глава V

ЧАС ВІДПОЧИНКУ

Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;

Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 67. Вихідні дні

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;

законами України від 27.01.95 р. N 35/95-ВР,

від 26.12.97 р. N 785/97-ВР,

від 08.04.99 р. N 576-XIV,

від 10.07.2003 р. N 1096-IV,

від 11.01.2011 р. N 2914-VI)

Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими радами.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X;

Законом України від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X;

Законом України від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,

від 24.01.83 р. N 4617-X;

законами України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР,

від 20.03.2003 р. N 639-IV,

від 10.07.2003 р. N 1096-IV)

Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії

Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X;

у редакції Указу Президії Верховної Ради

Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI)