ЮРИДИЧНЕ БЮРО

«Ксенія Гольдарб і партнери»

«Для нас не важливо, на чиєму

боці сила, - важливо лише те,

на чиїй стороні право»

Адреса, Телефон:

м. Київ, вул. О. Пчілки, буд. 5, офіс 271,

каб. №2 (3 поверх)

044 223-51-75

095 704-38-55

094 823-38-75

 

Режим роботи:

понеділок - п'ятниця 9.00-18.00

субота та неділя - 

за попереднім записом

Для юридичних осіб:

для фізичних осіб:

ЗМІСТ

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Із змінами і доповненнями, внесеними

Законами України

від 20 грудня 2001 року N 2905-III, ОВУ, 2002 р., N 2, ст. 50,

від 3 квітня 2003 року N 675-IV, ОВУ, 2003 р., N 17, ст. 751,

від 15 травня 2003 року N 762-IV, ОВУ, 2003 р., N 23, ст. 1021,

від 5 червня 2003 року N 898-IV, ОВУ, 2003 р., N 28, ст. 1362,

від 10 липня 2003 року N 1103-IV, ОВУ, 2003 р., N 31, ст. 1600,

від 11 липня 2003 року N 1119-IV, ОВУ, 2003 р., N 32, ст. 1687,

від 11 вересня 2003 року N 1158-IV, ОВУ, 2003 р., N 41, ст. 2156,

від 18 березня 2004 року N 1626-IV, ОВУ, 2004 р., N 15, ст. 1027,

від 20 квітня 2004 року N 1694-IV, ОВУ, 2004 р., N 52, ст. 3428,

від 12 травня 2004 року N 1709-IV, ОВУ, 2004 р., N 22, ст. 1486,

від 6 жовтня 2004 року N 2059-IV, ОВУ, 2004 р., N 48, ст. 3151,

від 14 грудня 2004 року N 2229-IV, ОВУ, 2005 р., N 1, ст. 2,

від 20 грудня 2005 року N 3235-IV, ОВУ, 2005 р., N 52, ст. 3251

(зміни, внесені Законом України від 20 грудня 2005 року N 3235-IV

діють протягом 2006 року),

Лісовим кодексом України

від 21 січня 1994 року N 3852-XII

(враховуючи зміни, внесені Законом України від 8 лютого 2006 року N 3404-IV, ОВУ, 2006 р., N 11, ст. 691),

Законами України 

від 9 лютого 2006 року N 3415-IV, ОВУ, 2006 р., N 9, ст. 515,

від 19 грудня 2006 року N 489-V, ОВУ, 2007 р., N 52, ст. 3477

(зміни, внесені Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V

діють протягом 2007 року),

від 19 грудня 2006 року N 490-V, ОВУ, 2007 р., N 3, ст. 91,

від 27 квітня 2007 року N 997-V, ОВУ, 2007 р., N 43, ст. 1703,

від 28 грудня 2007 року N 107-VI, ОВУ, 2008 р., N 1, ст. 1

(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,

діють по 31 грудня 2008 року,

зміни, внесені пунктом 2 розділу II Закону України

від 28 грудня 2007 року N 107-VI,

визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),

згідно з Рішенням Конституційного Суду України

від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),

від 3 червня 2008 року N 309-VI, ОВУ, 2008 р., N 40, ст. 1321,

від 16 вересня 2008 року N 509-VI, ОВУ, 2008 р., N 77, ст. 2583

(зміни, внесені абзацом третім підпункту 17 пункту 2 розділу I

Закону України від 16 вересня 2008 року N 509-VI,

діють до 15 жовтня 2010 року,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 29 червня 2010 року N 2367-VI)

від 25 грудня 2008 року N 800-VI, ОВУ, 2009 р., N 1, ст. 10,

від 15 січня 2009 року N 875-VI, ОВУ, 2009 р., N 8, ст. 237,

від 5 березня 2009 року N 1066-VI, ОВУ, 2009 р., N 24, ст. 775,

від 4 червня 2009 року N 1442-VI, ОВУ, 2009 р., N 49, ст. 1642,

від 4 червня 2009 року N 1443-VI, ОВУ, 2009 р., N 84, ст. 2837

від 5 червня 2009 року N 1474-VI, ОВУ, 2009 р., N 49, ст. 1647,

від 25 червня 2009 року N 1561-VI, ОВУ, 2009 р., N 58, ст. 2024

(зміни, внесені Законом України від 25 червня 2009 року N 1561-VI,

вводятьсяв дію з 1 січня 2010 року),

від 5 листопада 2009 року N 1702-VI, ОВУ, 2009 р., N 94, ст. 3202

(зміни, внесені підпунктами 4 та 9 пункту 1 розділу I

Закону України від 5 листопада 2009 року N 1702-VI,

набрали чинності з 1 січня 2010 року)

від 5 листопада 2009 року N 1704-VI, ОВУ, 2009 р., N 93, ст. 3147,

від 5 листопада 2009 року N 1708-VI, ОВУ, 2009 р., N 93, ст. 3149,

від 17 листопада 2009 року N 1559-VI, ОВУ, 2009 р., N 97, ст. 3326,

від 19 січня 2010 року N 1783-VI, ОВУ, 2010 р., N 7, ст. 283,

від 11 лютого 2010 року N 1878-VI, ОВУ, 2010 р., N 19, ст. 823,

від 27 квітня 2010 року N 2154-VI, ОВУ, 2010 р., N 32, ст. 1155

(зміни, внесені пунктом 9 розділу VIІ Закону України

від 27 квітня 2010 року N 2154-VI,

визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),

згідно з Рішенням Конституційного Суду України

від 30 листопада 2010 року N 22-рп/2010),

від 13 травня 2010 року N 2182-VI, ОВУ, 2010 р., N 42, ст. 1369,

від 1 липня 2010 року N 2404-VI, ОВУ, 2010 р., N 58, ст. 1988,

від 8 липня 2010 року N 2457-VI, ОВУ, 2010 р., N 59, ст. 2048,

від 8 липня 2010 року N 2471-VI, ОВУ, 2010 р., N 61, ст. 2111,

від 9 липня 2010 року N 2480-VI, ОВУ, 2010 р., N 63, ст. 2184,

від 9 вересня 2010 року N 2518-VI, ОВУ, 2010 р., N 77, ст. 2720,

від 2 грудня 2010 року N 2740-VI, ОВУ, 2010 р., N 101, ст. 3605,

від 22 грудня 2010 року N 2850-VI, ОВУ, 2011 р., N 3, ст. 165,

від 23 грудня 2010 року N 2856-VI, ОВУ, 2010 р., N 101, ст. 3619,

від 23 грудня 2010 року N 2880-VI, ОВУ, 2011 р., N 3, ст. 169,

від 14 січня 2011 року N 2949-VI, ОВУ, 2011 р., N 10, ст. 449,

від 3 березня 2011 року N 3123-VI, ОВУ, 2011 р., N 27, ст. 1117,

від 7 квітня 2011 року N 3205-VI, ОВУ, 2011 р., N 34, ст. 1398,

від 16 червня 2011 року N 3521-VI, ОВУ, 2011 р., N 55, ст. 2171,

від 16 червня 2011 року N 3523-VI, ОВУ, 2011 р., N 55, ст. 2173,

від 7 липня 2011 року N 3613-VI, ОВУ, 2011 р., N 60, ст. 2405

(зміни, внесені підпунктами та "и" підпункту 2

пункту 5 розділу VII Закону України від 7 липня 2011 року N 3613-VI,

набирають чинність з 1 січня 2013 року),

від 8 липня 2011 року N 3687-VI, ОВУ, 2011 р., N 60, ст. 2409,

від 20 грудня 2011 року N 4174-VI, ОВУ, 2011 р., N 102, ст. 3747,

від 20 грудня 2011 року N 4188-VI, ОВУ, 2012 р., N 4, ст. 118,

від 22 грудня 2011 року N 4215-VI, ОВУ, 2012 р., N 4, ст. 129,,

від 22 грудня 2011 року N 4226-VI, ОВУ, 2012 р., N 34, ст. 1250

від 23 лютого 2012 року N 4442-VI, ОВУ, 2012 р., N 22, ст. 820,

від 23 лютого 2012 року N 4444-VI, ОВУ, 2012 р., N 22, ст. 822,

від 15 березня 2012 року N 4539-VI, ОВУ, 2012 р., N 28, ст. 1040,

від 17 травня 2012 року N 4709-VI, ОВУ, 2012 р., N 45, ст. 1729,

від 21 червня 2012 року N 5003-VI, ОВУ, 2012 р., N 59, ст. 2364,

від 21 червня 2012 року N 5018-VI, ОВУ, 2012 р., N 59, ст. 2365,

від 5 липня 2012 року N 5059-VI, ОВУ, 2012 р., N 60, ст. 2410,

від 5 липня 2012 року N 5070-VI, ОВУ, 2012 р., N 67, ст. 2724,

від 5 липня 2012 року N 5077-VI, ОВУ, 2012 р., N 63, ст. 2568,

від 6 вересня 2012 року N 5245-VI, ОВУ, 2012 р., N 78, ст. 3152,

від 18 вересня 2012 року N 5293-VI, ОВУ, 2012 р., N 79, ст. 3193,

від 2 жовтня 2012 року N 5394-VI, ОВУ, 2012 р., N 85, ст. 3424,

від 2 жовтня 2012 року N 5395-VI, ОВУ, 2012 р., N 85, ст. 3425,

від 2 жовтня 2012 року N 5406-VI, ОВУ, 2012 р., N 85, ст. 3430,

від 16 жовтня 2012 року N 5462-VI, ОВУ, 2012 р., N 95, ст. 3846,

від 20 листопада 2012 року N 5494-VI, ОВУ, 2012 р., N 97, ст. 3900,

від 20 листопада 2012 року N 5496-VI, ОВУ, 2013 р., N 1, ст. 1,

від 2 липня 2013 року N 365-VII, ОВУ, 2013 р., N 57, ст. 2043,

від 2 липня 2013 року N 366-VII, ОВУ,  2013 р., N 57, ст. 2044,

від 4 липня 2013 року N 402-VII, ОВУ, 2013 р., N 59, ст. 2115,

від 4 липня 2013 року N 406-VII

Положення пункту 6 розділу Х цього Кодексу визнано

таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним)

(згідно з Рішенням Конституційного Суду України

від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005)

Окремим положенням цього Кодексу дано офіційне тлумачення

Рішенням Конституційного Суду України

від 1 квітня 2010 року N 10-рп/2010

(У тексті Кодексу слова "статутний фонд" в усіх відмінках і числах замінено словами "статутний капітал" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 22 грудня 2010 року N 2850-VI)

(У тексті Кодексу слова "адміністративно-територіальне утворення" у всіх відмінках і числах замінено словами "адміністративно-територіальна одиниця" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 7 липня 2011 року N 3613-VI)


 

Розділ I. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

Глава 1. Основні положення

 

Стаття 1. Земля - основне національне багатство

1.Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується.

3. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 2. Земельні відносини 

1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). 

Стаття 3. Регулювання земельних відносин

1. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

2. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. 

Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання 

1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. 

Стаття 5. Принципи земельного законодавства 

Земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

 

Глава 2. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин

 

Стаття 6. Повноваження Верховної Ради України в галузі земельних відносин 

До повноважень Верховної Ради України в галузі земельних відносин належить:

а) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин;

б) визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель;

в) затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель;

г) встановлення і зміна меж районів і міст;

ґ) погодження питань, пов'язаних із зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власності, припиненням права постійного користування ними відповідно до цього Кодексу; 

д) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Конституції України.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 06.09.2012 р. N 5245-VI)

 

Стаття 7. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин 

До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин на території республіки належить:

а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад;

б) забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель;

в) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації в межах території Автономної Республіки Крим;

г) затвердження та участь у реалізації республіканських програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель;

ґ) виключено; 

д) координація діяльності районних і міських (міст республіканського значення) рад у галузі земельних відносин;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) координація здійснення контролю за використанням та охороною земель;

ж) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

з) встановлення та зміна меж сіл, селищ, що не входять до складу відповідного району; 

и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Із змінами, внесеними згідно із

законами України від 16.09.2008 р. N 509-VI

,від 21.06.2012 р. N 5003-VI)

Стаття 8. Повноваження обласних рад у галузі земельних відносин 

До повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить:

а) розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад;

б) виключено; 

в) забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель;

г) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації на відповідній території;

ґ) затвердження та участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель;

д) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

е) організація землеустрою;

є) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, що не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена;

з) вирішення земельних спорів;

и) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Із змінами, внесеними згідно із

законами України від 16.09.2008 р. N 509-VI,

від 21.06.2012 р. N 5003-VI)

Стаття 9. Повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин 

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить:

а) розпорядження землями територіальної громади міста;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста;

д) припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом;

е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок;

є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади;

ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах;

з) організація землеустрою;

и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства;

й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок;

к) внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст;

л) вирішення земельних спорів;

м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

 

Стаття 10. Повноваження районних рад у галузі земельних відносин 

До повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належить:

а) розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад;

б) виключено; 

в) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

г) забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель;

ґ) організація землеустрою та затвердження землевпорядних проектів;

д) внесення до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад пропозицій щодо встановлення і зміни меж районів, міст;

е) вирішення земельних спорів;

е1) встановлення та зміна меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району; 

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 16.09.2008 р. N 509-VI,

від 21.06.2012 р. N 5003-VI)

Стаття 11. Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин 

Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами. 

Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин 

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(положенням пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 р. N 10-рп/2010)


 

Глава 3. Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин  

Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин 

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 17.11.2009 р. N 1559-VI)

Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин 

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин належить: 

а) участь у розробленні загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; 

б) участь у формуванні державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель; 

в) організація моніторингу земель; 

г) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(У редакції Закону України

від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 141. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин 

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин належить: 

а) участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; 

б) участь у розробці проектів нормативно-правових актів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; 

в) здійснення державної екологічної експертизи землекористування; 

г) внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель; 

ґ) здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони земель; 

д) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Доповнено статтею 141 згідно із

Законом України від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 142. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у галузі земельних відносин 

До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у галузі земельних відносин, належить здійснення державного контролю за додержанням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також іноземними юридичними особами вимог законодавства про використання та охорону земель щодо: 

консервації деградованих і малопродуктивних земель; 

збереження водно-болотних угідь; 

виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; 

здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; 

додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; 

додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; 

установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій; 

вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

(Доповнено статтею 142 згідно із

Законом України від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин 

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать: 

а) здійснення нормативно-правового забезпечення у сфері земельних відносин; 

б) забезпечення проведення земельної реформи; 

в) розробка та забезпечення реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; 

г) забезпечення здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель; 

ґ) забезпечення проведення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких програм і проектів; 

д) розроблення економічного механізму регулювання земельних відносин; 

е) участь у розробленні заходів щодо розвитку ринку земель; 

є) міжнародне співробітництво в галузі земельних відносин; 

ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України; 

і) виключено.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені підпунктом 1 пункту 2 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)


(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 03.06.2008 р. N 309-VI,

від 23.02.2012 р. N 4444-VI,

від 06.09.2012 р. N 5245-VI,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI,

від 02.07.2013 р. N 365-VII)

Стаття 151. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин 

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить: 

а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; 

б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні; 

в) організація проведення робіт, пов'язаних із реалізацією земельної реформи;

г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; 

ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; 

д) участь у державному регулюванні планування територій; 

е) проведення державної експертизи землевпорядної документації; 

є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; 

є1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; 

ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

(Доповнено статтею 151 згідно із

Законом України від 16.10.2012 р. N 5462-VI;

із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 02.07.2013 р. N 365-VII)

Стаття 152. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин 

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: 

веденням державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; 

виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних із порушенням ґрунтового покриву, своєчасним проведенням рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; 

дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами; 

дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; 

дотриманням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків; 

проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; 

розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням в експлуатацію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; 

здійсненням заходів, передбачених проектами землеустрою, щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель, а також щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур'янами; 

дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язковим виконанням заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; 

дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; 

використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; 

дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; 

вирішенням інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

(Доповнено статтею 152 згідно із

Законом України від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин 

До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і республіканських програм з питань використання та охорони земель;

в) координація здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

д) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок;

е) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 17.11.2009 р. N 1559-VI)

Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин 

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель;

в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом;

д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст;

е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок;

є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів;

ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 17.11.2009 р. N 1559-VI)

Стаття 171. Повноваження державних органів приватизації у галузі земельних відносин 

Державні органи приватизації здійснюють продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

(Доповнено статтею 171 згідно із

законами України від 20.12.2005 р. N 3235-IV,

від 19.12.2006 р. N 489-V,

від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(зміни, внесені підпунктом 2 пункту 2 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)


(У редакції Закону Українивід 03.06.2008 р. N 309-VI)

Розділ II. ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

 

Глава 4. Склад та цільове призначення земель України

 

Стаття 18. Склад земель 

1. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

2. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

3. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

 

Стаття 19. Категорії земель 

1. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

2. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

(Із змінами, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV)

Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок 

1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. 

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. 

2. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. 

3. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. 

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:

щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; 

щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. 

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. 

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. 

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861цього Кодексу. 

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 1861цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення. 

Відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. 

4. Виключено. 

(зміни до частини четвертої статті 20, передбачені підпунктом 5 пункту 4 розділу І Закону України від 16.10.2012 р. N 5462-VI, внесені не будуть у зв'язку з виключенням цієї частини з 07.12.2012 р. Законом України від 02.10.2012 р. N 5395-VI)

(зміни до частини четвертої статті 20, передбачені підпунктом 3 пункту 2 розділу І Закону України від 02.07.2013 р. N 365-VII, внесені не будуть у зв'язку з виключенням цієї частини з 07.12.2012 р. Законом України від 02.10.2012 р. N 5395-VI)

5. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

6. Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, об'єктів, пов'язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення. 

Віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності, визначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. 

Погодження матеріалів місця розташування об'єкта, що передбачається розмістити на земельній ділянці особливо цінних земель державної чи комунальної власності із зміною її цільового призначення, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України в порядку, визначеному статтею 151 цього Кодексу. 

7. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV;

законами України від 05.11.2009 р. N 1702-VI,

від 03.03.2011 р. N 3123-VI,

від 06.09.2012 р. N 5245-VI,

від 02.10.2012 р. N 5395-VI)

Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель 

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; 

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом

України від 03.03.2011 року N 3123-VI)

Глава 5. Землі сільськогосподарського призначення  

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання 

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

4. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

5. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV;

законами України від 04.06.2009 р. N 1443-VI,

від 25.06.2009 р.N 1561-VI,

який вводиться в дію з 1 січня 2010 року,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо. 

Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій 

1. Державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

2. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

3. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються. 

Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій 

1. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

3. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно. 

4. Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд).

5. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). 

6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті. 

7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства. 

8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

9. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

10. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 20.04.2004 р. N 1694-IV;

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV)

Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами 

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку. 

Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств  

Сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором. 

Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств

1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності.

2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

3. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 27.04.2007 р. N 997-V)

Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій 

1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій переважне право на отримання земельних ділянок поруч з населеними пунктами мають власники земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах.

2. Місце розташування земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до землевпорядних проектів, які затверджуються зборами власників земельних часток (паїв). 

Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств 

1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

2. Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу. 

Стаття 31. Землі фермерського господарства 

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

2. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). 

Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств

1. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). 

Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств 

1. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

2. Іноземці та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди.

3. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби 

1. Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. 

Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва 

1. Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

2. Іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

4. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку.

5. Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 05.11.2009 р. N 1702-VI,

від 14.01.2011 р. N 2949-VI,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 36. Земельні ділянки для городництва 

1. Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

2. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

3. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок. 

Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю 

1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

2. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

 

Глава 6. Землі житлової та громадської забудови 

Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови 

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. 

Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови 

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

(Із змінами, внесеними згідно із

законами України від 05.11.2009 р. N 1704-VI,

від 22.12.2011 р. N 4215-VI)

Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва 

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. 

Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів 

1. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

2. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. 

Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків 

1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

2. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 22.12.2011 р. N 4215-VI)

Глава 7. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення 

Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду 

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. 

Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду 

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). 

Стаття 45. Використання земель природно-заповідного фонду 

1. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом. 

Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання 

1. До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

2. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

3. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.

(Із змінами, внесеними згідно із Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII, враховуючи зміни, внесені Законом Українивід 08.02.2006 р. N 3404-IV)

Глава 8. Землі оздоровчого призначення 

Стаття 47. Визначення земель оздоровчого призначення 

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

 Стаття 48. Обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення 

1. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

2. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

3. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. 

Стаття 49. Використання земель оздоровчого призначення 

1. Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом. 

Глава 9. Землі рекреаційного призначення 

Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. 

Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення 

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. 

Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення 

1. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку. До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

3. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

4. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 14.01.2011 р. N 2949-VI)

Глава 10. Землі історико-культурного призначення 

Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення 

1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

(У редакції Закону України

від 09.09.2010 р. N 2518-VI)

Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення 

1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. 

3. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

(Із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 09.09.2010 р. N 2518-VI)

Глава 11. Землі лісогосподарського призначення

(Назва глави із змінами, внесеними згідно із Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII, враховуючи зміни, внесені Законом Українивід 08.02.2006 р. N 3404-IV)

Стаття 55. Визначення земель лісогосподарського призначення 

1. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

2. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) виключено; 

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

(Із змінами, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом Українивід

08.02.2006 р. N 3404-IV)

Стаття 56. Власність на землі лісогосподарського призначення 

1. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

3. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

(Із змінами, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV)

Стаття 57. Використання земель лісогосподарського призначення

1. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

2. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

(Із змінами, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV)

Глава 12. Землі водного фонду 

Стаття 58. Склад земель водного фонду 

1. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів;

ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. 

2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Лісовим кодексом України від 21.01.1994 р. N 3852-XII,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 08.02.2006 р. N 3404-IV,

Законом Українивід 17.05.2012 р. N 4709-VI)

Стаття 59. Право на землі водного фонду 

1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

3. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: 

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; 

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури; 

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури. 

4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. 

5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 17.05.2012 р. N 4709-VI,

від 18.09.2012 р. N 5293-VI)

Стаття 60. Прибережні захисні смуги 

1. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

2. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

3. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. 

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. 

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. 

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

(Із змінами, внесеними згідно із

законами України від 02.12.2010 р. N 2740-VI,

від 07.07.2011 р. N 3613-VI)

Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах 

1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

3. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

4. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 17.05.2012 р. N 4709-VI)

Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах 

1. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;

в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

г) застосування сильнодіючих пестицидів.

2. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

3. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 02.12.2010 р. N 2740-VI)

Стаття 63. Смуги відведення 

1. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

2. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. 

Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів 

1. На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

2. Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України. 

 

Глава 13. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення  

Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення 

1. Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

2. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом. 

Стаття 66. Землі промисловості 

1. До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

2. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

4. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. 

Стаття 661. Землі індустріальних парків

 

1. Землі індустріальних парків належать до земель промисловості. 

2. Індустріальні парки створюються на земельних ділянках площею не менше 15 гектарів і не більше 700 гектарів.

(Доповнено статтею 661 згідно із

Законом України від 21.06.2012 р. N 5018-VI)

Стаття 67. Землі транспорту 

1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

2. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 

Стаття 68. Землі залізничного транспорту

 До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. 

Стаття 69. Землі морського транспорту 

1. До земель морського транспорту належать землі під:

а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;

б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.

2. На підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель. 

Стаття 70. Землі річкового транспорту 

До земель річкового транспорту належать землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;

ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту. 

Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства 

1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

2. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження. 

Стаття 72. Землі авіаційного транспорту 

1. До земель авіаційного транспорту належать землі під:

а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;

б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;

в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;

г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

2. На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель. 

Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту 

1. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.

2. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони. 

Стаття 74. Землі міського електротранспорту 

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту. 

Стаття 75. Землі зв'язку 

1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони. 

Стаття 76. Землі енергетичної системи

1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.

2. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. 

Стаття 77. Землі оборони 

1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

2. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. 

3. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

4. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

5. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом. 

Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 22.12.2011 р. N 4226-VI,

від 06.09.2012 р. N 5245-VI)

Розділ III. ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

 

Глава 14. Право власності на землю

 

Стаття 78. Зміст права власності на землю 

1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

 Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності

1. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 04.06.2009 р. N 1443-VI)

Стаття 791. Формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав

 

1. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. 

2. Формування земельних ділянок здійснюється: 

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; 

шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; 

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. 

3. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. 

4. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. 

5. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. 

6. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. 

7. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. 

8. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. 

9. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. 

10. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. 

11. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. 

12. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.

(Доповнено статтею 791 згідно із

Законом України від 07.07.2011 р. N 3613-VI,

враховуючи зміни, внесені Законом України

від 06.09.2012 р. N 5245-VI)

Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю 

Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. 

Стаття 81. Право власності на землю громадян 

1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

2. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

3. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 27.04.2007 р. N 997-V,

від 16.10.2012 р. N 5462-VI)

Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб 

1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.

4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 10.07.2003 р. N 1103-IV,

від 27.04.2007 р. N 997-V)